У великих подіях народження Йоана Хрестителя ми зустрічаємося з таїнством життя, з таємницею людини. Саме безпліддя, відсутність дітей було прокляттям, наслідком гріха, свідком смерті. Ти зникнеш і після тебе нічого не залишиться. Та і жити тобі нема ради кого. Усе, щоб ти не зробив чи не зібрав — все це дістанеться іншим, чужим. Безпліддя це є проявом людською природи, пошкодженою гріхом — людина не може любити, не може дати життя, саме добро, яке вона робить є під питанням: для чого це все? Народження дітей, статеве співжиття є нормою людської психіки і людського життя. Людина створена для того, щоб жити заради інших. І ніде це так сильно не виражається, як у відношенні до своїх власних дітей. Так, що і Сам Бог порівнюючи Своє відношення до людини часто звертається до образу батьківства і материнства.
Але Святе Писання коли говорить про народження когось, то неодмінно звертається до теми обрання, покликання. Людина не просто народжується. Не просто для того, щоб потішити батьків і вони мали можливість погратися з маленькою дитинкою. Не лише для того, щоб було кому передати майно чи залишити справу. Людина народжується, бо Бог покликав її до життя. І Він як її Творець має безпосереднє право на неї. Святе Письмо відкриває велику правду про людину: що вона народжується для чогось, вона має свою мету, ціль свого життя тут на землі. І хоча з великими святими ми маємо справу з чітко визначеною ціллю, так Мойсей народився для звільнення Ізраїля з Єгипту, Самсон для відкидання гніту філістимлян, Йоан Хреститель народжується для того, щоб приготувати вибраний народ до приходу Месії. Може ми не бачимо такої чіткої перспективи для окремої людини, але це лише на перший погляд.
Ніхто з обраних не мав повної впевненості у собі, ані не мав лише радості від того, що був обраний Богом і мав виконувати Його Волю. Навіть більше. Дуже часто це покликання було джерелом страждання для них самих. Божі вибрані це не супергерої, які завжди перемагають ворогів, від них тікають усілякі труднощі, а вони самі не терплять ніякої шкоди. Святі намагаються щось знайти для себе, але нічого часто з цього не виходить. Вони є лише тоді сильні, коли є разом з Богом, коли вони виконують Його Волю. Уся їхня сила у Богові, ніяк не в собі. Через це вони є певним виключенням з людського потоку. Усі люди намагаються щось урвати для себе. Божі ж обранці ДУЖЕ багато часу витрачають на те, щоб зрозуміти що їм треба робити, що для них придумав Бог. Вони шукають Божу Волю, а не себе. І те, що вони чинять майже завжди приводить їх до ще більших питань. І певно в цьому є головна риса святості: вони відчувають себе лише частиною чогось більшого, Когось більшого.
Тому, коли я думав про це день, про день народження свого улюбленого святого, то писати щось нове про те, що Бог обрав нас для вічного щастя, мені не хтілося; я думаю я писав про це, а повторюватися я не люблю. Навпаки хтілося б зачепити такі теми, на які важко знайти слова. Останнім часом у мене з’явилося надто багато знайомих з проблемами. Взагалі важко приймати до серця і втішати тих, кому погано. У фільмі про Кароля Войтили КГБ-шник навертається через цю надію, яка променіє у всіх його промовах і проповідях. А я втомився вислуховувати проблеми і давати поради. Так, як блаженний Франциск з Фатими, тікав від людей і їхніх проблем, так і я волів би не чути, не бачити — лише молитися про те, щоб Господь дарував Свого Святого Духа, щоб люди вміли любити. Тому і в цей день, коли так певно треба говорити про святість життя, про те, що усі мають своє призначення, а особливо хворі та інваліди, але в мене нема слів. Нових слів. А писати одне і те саме, що я звик і що в мене на серці, я не хочу: не люблю повторюватися. Мені б хтілося в цей день, справді свято, в честь Предтечі, за його заступництвом, отримати благодать для всіх тих, які у мене на серці.
Щоб так, як святий Захарія таки дочекався, щоб його молитві були почуті. Щоб так, як свята Єлизавета десь таїлися через ту благодать, яку вони отримали. Щоб так насправді багато людей прославляло Бога за Його чудні діла у Своїй Церкві. Бо питання Бога це не питання науки чи теології, це питання життя. І ось в цей день коли мама Єлизавета дивилася на маленького Йоана, а тато Захарія знову почав говорити, їхні серця сповнилися радості, так ми діткнулися Божого дару для нас і через це були щасливі.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Проза : Лергос - Oleg Это описание малой части моего духовного пути в виде сказки. Образно показаны события, произошедшие в моей жизни.
Несколько лет назад неожиданно пришло желание написать такое сказание. За пару дней набросал черновик. Начало держал в голове, думал потом допишу, когда буду писать начистую. Продолжение, тоже было не совсем ясно оформлено, потому не писал. Когда же прошло время, и я стал приводить в порядок текст, то не смог толком вспомнить, что было на тот момент про начало и продолжение. Выдумывать нет смысла, так, как это реальный путь, а не фантазия.
Но возможно, так и должно быть. Самое важное написано. Проход через лабиринт. Это первый серьезный путь в духе, который надо пройти, чтобы обрести свободу и очищение. Лабиринт в нас самих. Это путаность мышления и чувств. «Ибо какой человек в состоянии познать совет Божий? или кто может уразуметь, что угодно Господу? Помышления смертных нетверды, и мысли наши ошибочны, ибо тленное тело отягощает душу, и эта земная храмина подавляет многозаботливый ум. Мы едва можем постигать и то, что на земле, и с трудом понимаем то, что под руками, а что на небесах – кто исследовал? Волю же Твою кто познал бы, если бы Ты не даровал премудрости и не ниспослал свыше святаго Твоего Духа? И так исправились пути живущих на земле, и люди научились тому, что угодно Тебе, и спаслись премудростью» (Прем. Сол. 9;13-19).
Мало кто вообще становится на путь освобождения. Узкий путь Христа. Путь премудрости Духа Святого.
«Премудрость … сначала она пойдет с ним путями извилистыми, наведет на него страх и боязнь и будет мучить его своим водительством, доколе не уверится в душе его и не искусит его своими уставами; но потом она выйдет к нему на прямом пути и обрадует его и откроет ему тайны свои. Если он совратится с пути, она оставляет его и отдает его в руки падения его» (Сирах 5;12-22).
Путь одиноких сердцем. «Бог одиноких вводит в дом, освобождает узников от оков, а непокорные остаются в знойной пустыне» (Пс. 67;7).
Большинство почитают себя великими царями Божьими, на деле будучи ничто. «Ибо кто почитает себя чем-нибудь, будучи ничто, тот обольщает сам себя» (Гал. 6;3)
