О, як це є сумно – назавжди без Того,
В кому дійсно милість, втіха, допомога.
Як насправді страшно без Христа лишитись,
І поза дверима раю залишитись!..
О, як дійсно страшно без Христа блукати
На дорогах грішних, тіло вдовольняти,
А в одну хвилину правду зрозуміти:
Пізно… Уже пізно гріхи залишити…
О, як страшно-страшно Бога відкидати,
Його милість й ласку проігнорувати.
Як печально й скорбно по смерті пізнати,
Що Христа відкинув, не схотів прийняти.
Хто там допоможе, захистить, пригорне?
Бог у мить понизить всяке око горде.
Коли ми прийдемо до Христа престолу,
То усі впадемо перед Ним додолу.
Страшно, о як страшно тоді зрозуміти,
Що, живучи в світі, ти любив грішити.
Не хотів про Бога й суд правдивий чути,
Не дозволив Спасу серця досягнути.
О, як страшно-страшно без Христа лишитись!..
Друже, поспішай з Господом миритись!
Розкажи Ісусу про гріхи, що маєш,
І Його любов й прощення пізнаєш.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
